Сказки на украинском

Про гусінь, яка мріяла стати красивою

Автор: Оксана Щербаченко (ZABAVA-007)

На великій крислатій яблуньці, серед сріблястого листя жила гусінь. Була вона не дуже велика: приблизно з горошинку. Але з кожним днем росла, ставала більшою, оскільки мала чудовий апетит, як і всяка інша гусінь. Як тільки прокидалося сонечко, вона декілька разів звивалася у кільце, роблячи зарядку, а потім починала їсти.

Та не треба думати, що вона не помічала нічого крім їжі. Гусінь любила усе красиве. Із захопленням спостерігала за тим як розпускалися квіти, охайно обтрушуючи свої пелюстки од крапельок роси, як сходило ласкаве, червоне сонечко, рум’яне, наче яблучко. Спостерігала вона і за дівчинкою в блакитній сукні, яка любила бавитися під яблунькою.

Одногу разу гусінь не втрималася на листкові і впала на дівчинку.

– Ой, заберіть її з мене! – закричало дівча. – Яка бридка ця гусінь!

Вона скинула її у траву, а гусінь заховалася за стебельце і причаїлася. Слова дівчинки боляче вразили її.

– В решті-решт, не всім же бути красунями, – зітхнула вона, вдивляючись у своє відображення у крапельці роси. – Я дійсно бридка. Люди правду кажуть.

І вона засумувала ще більше. Чим більше сумувала – тим більше їла.

Раптом, гусінь відчула, що з нею відбувається щось дивне: не хотілося повзати, дивитися на сонечко і, навіть, їсти.

– Мабуть я захворіла, – подумала вона. – Потрібно трішки поспати і все мине. Але як же ж холодно!

Вона почала звиватися, а потім утворилося довге волоконце.

– Ого! – здивувалася гусінь. – Я й не знала, що так вмію!

Волоконце ставало довшим, і тоді гусінь почала в нього замотуватися. Довго вона трудилася, поки, нарешті, не збудувала собі дивний будиночок.

– Як тут затишно і тепло, – подумала гусінь. – От тепер можна спочити, а коли я прокинусь, то напевне одужаю.

І вона заснула, а у снах її квітнули квіти, і краплі роси сяяли на сонці, мов кольорові скельця. Себе уві сні гусінь побачила дивною квіткою. Такою гарною, що кожен від захоплення тамував подих і не міг відвести очей. В середині неї розіллялося щось тепле і приємне, захотілося сміятися. Вона зрозуміла, що одужала. Прийшла пора прокидатися.

Спочатку вона ледве-ледве ворухнулася. Потім ще раз. Її будиночок тріснув навпіл, і гусінь почала вибиратися назовні. Але її не залишало відчуття, що вона змінилася. Дуже змінилася! Вона поповзла на самий кінчик гілочки, раптом подув легенький вітерець і підхопив її.

– Ой! – подумала вона, – Я зараз впаду!
Та не впала. За спиною в неї розправилися великі кольорові крила! Так! Це була вже не звичайна зелена гусінь, а великий і гарний метелик, який радісно і легко пурхав у повітрі.

– Яке прекрасне життя! – сміявся метелик. – І який прекрасний я! Подивіться всі, як я літаю!

І всі дивилися на нього лагідними очима. Квіти раділи і ніжно хитали голівками, коли метелик сідав на котрусь з них. А дівчинка у 
блакитній сукні сплеснула в долоні від захвату 
і весело засміялася.

– Який красивий метелик! – раділа вона і навіть не здогадувалася, що нещодавно він був сумною бридкою гусінню, що дуже мріяла стати красивою.